Основи медсестринства та клінічна практика: шпаргалка-підсумок

Інтерпретація газового складу артеріальної крові

Нормальні межі

pH 7,35–7,45, PaCO₂ 35–45 mmHg (4,7–6,0 kPa), HCO₃⁻ 22–26 mmol/L

ROME

Респіраторні: PaCO₂ протилежно до pH; метаболічні: HCO₃⁻ так само, як pH

Формула Вінтерса

PaCO₂ = 1,5·HCO₃⁻ + 8 ± 2

Метаболічний алкалоз

PaCO₂ ≈ 0,7·HCO₃⁻ + 21

Аніонна різниця

AG = Na⁺ − (Cl⁻ + HCO₃⁻) ≈ 8–12

Аніонна різниця, скоригована на альбумін

AG + 2,5·(4,0 − alb g/dL) = AG + 0,25·(40 − alb g/L)

Дельта-співвідношення

(AG − 12)/(24 − HCO₃⁻)

Співвідношення P/F

PaO₂/FiO₂

Рівняння альвеолярного газу

PAO₂ = FiO₂·(760 − 47) − PaCO₂/0,8

Осмолярність сироватки

2·Na⁺ + glucose + urea (2·Na⁺ + glucose/18 + BUN/2,8)

Метод

1. Подивіться на pH: нижче за 7,35 — ацидоз, вище за 7,45 — алкалоз.
2. Знайдіть показник, що це пояснює: PaCO₂, який змінюється протилежно до pH, — респіраторний розлад, HCO₃⁻, який змінюється разом з pH, — метаболічний.
3. Подивіться на інший показник: норма означає відсутність компенсації, відхилення в напрямку компенсації — часткову компенсацію, а нормальний pH за двох відхилених показників — повну компенсацію.
4. У разі метаболічного ацидозу порівняйте PaCO₂ із формулою Вінтерса, 1,5·HCO₃⁻ + 8 ± 2, і обчисліть аніонну різницю Na⁺ − (Cl⁻ + HCO₃⁻).
5. Високу аніонну різницю перевірте за дельта-співвідношенням, а за низького альбуміну — за скоригованою різницею.

Шкали клінічного оцінювання

Шкала коми Глазго

GCS = E (1–4) + V (1–5) + M (1–6) = 3–15

Шкала Апгар

5 ознак × 0–2 = 0–10; 7–10 заспокійливо, 4–6 помірно порушено, 0–3 низько

Шкала Брейден

5 × (1–4) + 1 × (1–3) = 6–23; ≤ 18 у групі ризику

Шкала ризику падінь Морс

падіння 25, діагноз 15, засіб 15/30, в/в 20, хода 10/20, психічний стан 15

Ризик за NEWS2

0–4 низький; одиничний 3 низький–середній; 5–6 середній; ≥ 7 високий

Середній артеріальний тиск

MAP = (SBP + 2·DBP)/3 = DBP + PP/3

Пульсовий тиск і шоковий індекс

PP = SBP − DBP, SI = HR/SBP

Індекс маси тіла

BMI = kg/m² = 703·lb/in²

Метод

1. Знайдіть оціночну шкалу, яку використовує питання, та її діапазон (GCS 3–15, шкала Апгар 0–10, Брейден 6–23, Морс 0–125).
2. Оцініть кожен пункт окремо, зіставляючи опис із його рівнем.
3. Додайте бали пунктів і перевірте, чи сума лежить у межах діапазону.
4. Застосуйте порогові значення: для NEWS2 також шукайте будь-який окремий параметр з балом 3.
5. Для похідних величин використовуйте MAP = (SBP + 2·DBP)/3, PP = SBP − DBP, SI = HR/SBP та ІМТ = kg/m².

Розрахунки ентерального та парентерального харчування

Добовий об’єм

mL = kcal / (kcal/mL)

Безперервне годування

mL/h = добовий об’єм / години годування

Болюсне годування

mL на годування = добовий об’єм / кількість годувань

Доставлені енергія та білок

kcal = mL × kcal/mL; g = L × g/L

Вільна вода

mL = об’єм суміші × частка води

Ідеальна маса тіла (Девайн)

чоловіки 50 + 2,3 × (in − 60); жінки 45,5 + 2,3 × (in − 60); 1 in = 2,54 cm

Індекс маси тіла

BMI = kg/m²

Парентеральне харчування

декстроза 3,4 kcal/g, амінокислоти 4 kcal/g, ліпіди 20% 2,0 kcal/mL, 10% 1,1 kcal/mL

Азот

g N = g білка / 6,25

Швидкість інфузії глюкози

GIR = mg/(kg·min) = % × mL/h / (6 × kg)

Метод

1. Запишіть, що питають: швидкість помпи, об’єм, кілокалорії, грами білка чи воду.
2. Перетворюйте енергію на об’єм за формулою mL = kcal/(kcal/mL), а об’єм на білок за формулою літри × g/L.
3. Для швидкості діліть на години, протягом яких харчування справді йде, а для болюсу — на кількість годувань.
4. Для потреб помножте kcal/kg або g/kg на масу, яку називає правило; знайдіть ідеальну масу тіла за Дівайном: 50 або 45,5 + 2,3 × (дюйми − 60).
5. Для PN знайдіть грами як % × mL/100, потім використайте 3,4 kcal/g для декстрози, 4 kcal/g для амінокислот і зазначені kcal/mL для ліпідів.

Інтерпретація ритмограми ЕКГ

Папір (25 mm/s, 10 mm/mV)

1 мала клітинка = 0,04 s, 1 велика клітинка = 0,20 s, 10 mm = 1 mV

Частота серцевих скорочень, регулярний ритм

300 ÷ великі клітинки = 1500 ÷ малі клітинки = 60 ÷ RR (s)

Частота серцевих скорочень, нерегулярний ритм

Комплекси QRS за 6 s × 10

Нормальний інтервал PR

0,12–0,20 s

Нормальна тривалість QRS

< 0.12 s

QTc (Базетт)

QT/√RR

QTc (Фрідеріція)

QT/∛RR

QTc (Framingham)

QT + 154·(1 − RR)

Синусові частоти

брадикардія < 60, норма 60–100, тахікардія > 100 /min

Частоти замісних ритмів

вузловий 40–60, шлуночковий 20–40 /min

Швидкі ритми

SVT 150–250 /min (вузький), VT > 100 /min (широкий)

Метод

1. Частота: для регулярного ритму поділіть 300 на великі клітинки або 1500 на малі клітинки між двома зубцями R; для нерегулярного ритму порахуйте комплекси QRS за 6 секунд і помножте на 10.
2. Ритм: порівняйте інтервали R–R. Однакові — регулярний; повторювана закономірність — правильно неправильний; жодної закономірності — абсолютно неправильний.
3. Зубці P: чи є позитивний зубець P у відведенні II перед кожним QRS, усі однакові? Шукайте хвилі фібриляції чи пилкоподібні хвилі, інвертовані зубці P і зубці P без QRS.
4. Інтервал PR: від початку P до початку QRS, зазвичай 0,12–0,20 s і постійний. Стежте, чи він подовжується, лишається сталим перед випавшим скороченням чи змінюється довільно.
5. Тривалість QRS: менше 0,12 s — вузький; 0,12 s або більше — широкий. Потім назвіть ритм, а для QT використовуйте QTc = QT/√RR (Базетт) з часом у секундах.

Пріоритезація та делегування

Метод

1. Запитайте, що найшвидше зашкодить пацієнтові, якщо нічого не робити.
2. Застосуйте ABC (C-A-B при зупинці серця), потім Маслоу: фізіологічні потреби перед безпекою, безпека перед психологічними потребами.
3. Порівняйте варіанти: гострий перед хронічним, нестабільний перед стабільним, несподіваний перед очікуваним, системний перед місцевим, і звіряйте кожну знахідку з вихідним станом пацієнта.
4. Оцінюйте перед діями, якщо це не невідкладний стан; тоді оберіть крок, від якого залежать інші.
5. Для делегування перевірте п’ять правил: завдання, обставини, особа, вказівки й нагляд. Оцінювання, навчання й оцінка результатів залишаються за зареєстрованою медсестрою.

Інфекційний контроль і безпека пацієнтів

Метод

1. Починайте зі стандартних запобіжних заходів для кожного пацієнта: гігієна рук, засоби індивідуального захисту відповідно до очікуваного контакту, безпечне поводження з гострими предметами.
2. Додайте запобіжні заходи залежно від шляху передачі: контактний (халат, рукавички), краплинний (хірургічна маска), повітряний (N95, кімната з негативним тиском).
3. Стерильні предмети лишайте стерильними: якщо є сумнів, вони не стерильні; замініть, ніколи не витирайте.
4. Запобігайте шкоді в середовищі: заходи від падінь, фіксація лише як крайній захід, RACE і PASS при пожежі.
5. Перевіряйте правила введення ліків, два ідентифікатори й додаткові запобіжні заходи для препаратів високого ризику; повідомляйте про помилки та ситуації, що ледь не призвели до помилки.

Лабораторні показники та електроліти

Метод

1. Порівняйте значення з референтним діапазоном самої лабораторії, потім з вихідним станом і динамікою пацієнта.
2. Перевірте пробу: гемоліз, затримка чи кров, узята поруч із внутрішньовенною інфузією, можуть дати хибні результати.
3. Пов’яжіть значення з типовими ознаками та з препаратами й станами, що його спричиняють.
4. Шукайте взаємодії: низький калій чи магній посилює токсичність дигоксину; зневоднення підвищує рівень літію.
5. Дійте щодо пацієнта: оцініть стан, затримайте препарат, якщо рівень небезпечний, повторіть критичні значення вголос і повідомте лікаря.