У вікні друку виберіть «Зберегти як PDF», щоб зберегти копію на пристрої.
1Формули та методи
Диференціальні рівняння
Експоненціальне зростання/спадання
dy/dt = ky → y = y0ekt
Період напіврозпаду
k = ln 2 / t½
Закон охолодження Ньютона
T(t) = Ta + (T0 − Ta)e−kt
Інтегрувальний множник
y′ + p(x)y = q(x): μ = e∫p dx, (μy)′ = μq
Бак змішування
dm/dt = r·c − (r/V)·m
Матриці та визначники
визначник 2×2
det = ad − bc
Обернена матриця 2×2
A⁻¹ = (1/det)·[d −b; −c a]
Продукт
(AB)ij = Σk AikBkj
Власні значення
det(A − λI) = 0
Правило Крамера
xi = det(Ai)/det(A)
Вектори: скалярний і векторний добутки
Модуль
|a| = √(ax² + ay² + az²)
Одиничний вектор
û = a/|a|
Компоненти за кутом
Fx = F·cos θ, Fy = F·sin θ
Скалярний добуток
a·b = axbx + ayby + azbz = |a||b|cos θ
Скалярна проєкція a на b
a·b/|b|
Робота
W = F·d
Векторний добуток
a × b = (aybz − azby, azbx − axbz, axby − aybx)
Площі
паралелограм |a × b|, трикутник ½|a × b|
Момент відносно O
MO = r × F, r = A − O
Об’єм паралелепіпеда
V = |a·(b × c)|
Метод
Запишіть кожен вектор у компонентах; для сили, заданої модулем і кутом, використовуйте F·cos θ і F·sin θ.
Для довжин і напрямів використовуйте модуль √(x² + y² + z²) та одиничний вектор a/|a|.
Скалярний добуток використовуйте для кутів, проєкцій, перпендикулярності й роботи: a·b = |a||b|cos θ.
Векторний добуток використовуйте для перпендикулярних векторів, площ і моментів: акуратно запишіть три компоненти, зберігаючи порядок a × b.
Інтеграли
Похідна степеня
∫xⁿ dx = xⁿ⁺¹/(n + 1) + C
Визначений інтеграл
∫ab f dx = F(b) − F(a)
Основні інтеграли
∫eˣ dx = eˣ, ∫1/x dx = ln|x|, ∫sin x dx = −cos x
Площа між кривими
∫ab (f − g) dx
Метод
Якщо можливо, перепишіть підінтегральну функцію як суму простих доданків.
Застосуйте степеневе правило: ∫xⁿ dx = xⁿ⁺¹/(n + 1), і табличні інтеграли для ex, 1/x, sin і cos.
Використовуйте підстановку, коли бачите функцію разом з її похідною.
Для визначеного інтеграла обчисліть F(b) − F(a).
Диференціальне числення функцій багатьох змінних
Частинні похідні
fx = ∂f/∂x (y constant), fxy = fyx
Градієнт
∇f = (fx, fy), largest slope |∇f|
Похідна за напрямом
Duf = ∇f·u, u = v/|v|
Дотична площина
z = f(a, b) + fx(x − a) + fy(y − b)
Ланцюгове правило
dz/dt = fx·dx/dt + fy·dy/dt
Тест другої похідної
D = fxxfyy − fxy²: D > 0, fxx > 0 minimum; D > 0, fxx < 0 maximum; D < 0 saddle
Подвійний інтеграл
∬R f dA = ∫ab∫g(x)h(x) f dy dx
Полярні координати
x = r cos θ, y = r sin θ, dA = r dr dθ
Метод
Для частинної похідної трактуйте іншу змінну як сталу й користуйтеся правилами для однієї змінної.
Для задач про градієнт обчисліть ∇f = (fx, fy) у точці; використовуйте |∇f| для найкрутішого нахилу та ∇f·u з одиничним вектором u для похідної за напрямом.
Для екстремумів розв’яжіть fx = 0 і fy = 0 разом, а потім класифікуйте кожну точку за D = fxx·fyy − fxy².
Для подвійного інтеграла накресліть область, оберіть порядок (або полярні координати для кругів), щоб внутрішні межі були обмежувальними кривими, і спершу інтегруйте всередині.
Послідовності та ряди
Арифметична послідовність
aₙ = a₁ + (n − 1)d, Sₙ = n(a₁ + aₙ)/2
Геометрична послідовність
aₙ = a₁rⁿ⁻¹, Sₙ = a₁(1 − rⁿ)/(1 − r)
Нескінченний геометричний ряд
S = a₁/(1 − r), |r| < 1
p-ряд
Σ1/kᵖ converges only for p > 1
Ознака Даламбера
L = lim |ak+1/ak|: L < 1 converges, L > 1 diverges
Радіус збіжності
R = lim |ck/ck+1|
Многочлен Тейлора
Pₙ(x) = Σ f⁽ᵏ⁾(a)(x − a)ᵏ/k!
Ряд Маклорена
eˣ = Σxᵏ/k!, sin x = x − x³/3! + …, cos x = 1 − x²/2! + …, ln(1 + x) = x − x²/2 + …
Оцінка похибки Лагранжа
|Rₙ| ≤ M·|x − a|ⁿ⁺¹/(n + 1)!
Метод
Визначте тип: арифметична (стала різниця), геометрична (сталий знаменник), стандартний ряд, степеневий ряд чи многочлен Тейлора.
Для сум користуйтеся Sₙ = n(a₁ + aₙ)/2, Sₙ = a₁(1 − rⁿ)/(1 − r) або S = a₁/(1 − r) за |r| < 1, де a₁ — перший член суми.
Для збіжності: спершу ознака n-го члена, потім порівняння з Σ1/kᵖ або геометричним рядом, а ознаку Даламбера чи Коші використовуйте для факторіалів і k-х степенів.
Для многочленів Тейлора випишіть f(a), f′(a), f″(a), …, поділіть k-ту похідну на k! і оцініть похибку за M·|x − a|ⁿ⁺¹/(n + 1)!.
Накресліть обидва сигнали й позначте, де кожен з них ненульовий.
Віддзеркаліть h і зсувайте її: для кожного моменту виходу знайдіть діапазон, де обидва сигнали перекриваються.
Перемножуйте й додавайте (дискретно) або перемножуйте й інтегруйте (неперервно) лише на цьому перекритті.
Перевірте результат: вихід починається в суму моментів початку, закінчується в суму моментів завершення, а його площа чи сума дорівнює добутку площ чи сум входів.
2Задачі для практики
1.Диференціальні рівнянняСередня
Розв’яжіть y″ + 6y′ + 8y = 0 при y(0) = 4 і y′(0) = 6. Знайдіть y(0,5).
Знайдіть більше власне значення λ поданої матриці A.
A = [6 4; −6 −4]
λ =
5.Вектори: скалярний і векторний добуткиСередня
Стала сила F = (15, 10, 10) N діє на тіло, яке рухається по прямій від точки A(−3, 2, 4) до точки B(−5, 3, 0). Координати подано в метрах. Знайдіть роботу W, виконану силою.
F = (15, 10, 10) NA(−3, 2, 4) mB(−5, 3, 0) m
W = J
6.Вектори: скалярний і векторний добуткиСкладна
Сила F = (60, 0, −20) N діє в точці A(1, 4, 0). Координати подано в метрах. Знайдіть z-компоненту Mz моменту сили відносно початок координат O(0, 0, 0).
F = (60, 0, −20) NA(1, 4, 0) mO(0, 0, 0) m
Mz = N·m
7.ІнтегралиСередня
Обчисліть I = ∫01 2x·(x² + 1)2 dx.
f(x) = 2x·(x² + 1)2[0, 1]
I =
8.ІнтегралиСкладна
Знайдіть площу A області, обмеженої y = 0,5x2 і y = 4x.
y = 0,5x2y = 4x
A =
9.Диференціальне числення функцій багатьох зміннихСередня
Для f(x, y) = −2x²y + 5x³ − 4y³ − 3xy знайдіть максимальну швидкість зміни f у точці (−1, 1), тобто |∇f|.
f(x, y) = −2x²y + 5x³ − 4y³ − 3xyP = (−1, 1)
|∇f| =
10.Диференціальне числення функцій багатьох зміннихСкладна
Інтеграл I = ∫01 ∫y1 cos(x²) dx dy не можна обчислити в такому порядку. Змініть порядок інтегрування й обчисліть його.
f = cos(x²)0 ≤ y ≤ x ≤ 1
I =
11.Послідовності та рядиСередня
Знайдіть радіус збіжності R степеневого ряду Σk=1∞ (1/2)ᵏ·(x + 2)ᵏ/(k + 1).
Σ (1/2)ᵏ·(x + 2)ᵏ/(k + 1)x₀ = −2
R =
12.Послідовності та рядиСкладна
Знайдіть коефіцієнт c₂ при (x − 4)² у ряді Тейлора функції f(x) = ln x у точці a = 4.
f(x) = ln xa = 4k = 2
c₂ =
13.Перетворення ЛапласаСередня
Знайдіть f(t) для F(s) = 20/(s(s + 3)(s + 5)) розкладом на простіші дроби й обчисліть f(0,3).
F(s) = 20/(s(s + 3)(s + 5))t = 0,3 s
f(0.3) =
14.Перетворення ЛапласаСкладна
Систему описано диференціальним рівнянням y″ + 7y′ + 6y = 2u′ + 3u із входом u(t) і виходом y(t). Знайдіть її передатну функцію G(s) = Y(s)/U(s) (нульові початкові умови) і обчисліть імпульсну характеристику g(t) при t = 0,25 s. Знайдіть g(0,25).
y″ + 7y′ + 6y = 2u′ + 3ut = 0,25 s
g(0.25) =
15.Згортка та лінійні стаціонарні системиСередня
Сигнал x(t) ненульовий лише між t = 1 s і t = 2 s, а h(t) — лише між t = 2 s і t = 6 s. Знайдіть тривалість D сигналу y(t) = x(t) ∗ h(t).
x: 1 … 2 sh: 2 … 6 s
D = s
16.Згортка та лінійні стаціонарні системиСкладна
Вхід x(t) = 2·cos(6t) подано на систему з h(t) = 2·e−2tu(t). Знайдіть фазу φ усталеного виходу відносно входу, у градусах.
h(t) = 2e−2tu(t)x(t) = 2cos(6t)
φ = °
3Розчини
1.Диференціальні рівняння
Відповідь: y(0.5) = 3,099
Лінійні рівняння другого порядку: для y″ + b·y′ + c·y = 0 шукайте y = ert: це дає характеристичне рівняння r² + b·r + c = 0. Два дійсні корені r₁ ≠ r₂ дають y = A·er₁t + B·er₂t (надкритичне демпфування); подвійний корінь r дає y = (A + Bt)·ert (критичне демпфування); комплексні корені −α ± jω дають y = e−αt(A cos ωt + B sin ωt) (докритичне демпфування, коливання). Початкові значення y(0) і y′(0) визначають A і B. У вигляді y″ + 2ζωny′ + ωn²y = 0 величина ωn — власна частота, а ζ — коефіцієнт демпфування: при ζ < 1 є коливання. При сталому вході y″ + by′ + cy = c·K розв’язок — усталене значення K плюс вільна складова.
Характеристичні корені
(r + 2)(r + 4) = 0 → r = −2, −4
Сталі за початковими значеннями
A + B = 4, −2A − 4B = 6
A = 11, B = −7
Обчисліть
y(0,5) = 11·e−1 + (−7)·e−2 = 3,099
Відповідь
y(0,5) = 3,099
2.Диференціальні рівняння
Відповідь: y(1.5) = 0,5868
Диференціальні рівняння першого порядку: dy/dt = k·y має розв’язок y = y₀·ekt (зростання при k > 0, спадання при k < 0); період напіврозпаду T дає k = ln 2/T. Закон охолодження Ньютона dT/dt = −k·(T − Tₐ) дає T(t) = Tₐ + (T₀ − Tₐ)·e−kt. Лінійне рівняння y′ + p(x)·y = q(x) розв’язують з інтегрувальним множником μ = e∫p dx: (μy)′ = μq, тож μy = ∫μq dx + C.
Інтегрувальний множник
μ = e3t
(e3ty)′ = 3e2,5t
Загальний розв’язок
y = 3/2,5·e−0,5t + C·e−3t = 1,2·e−0,5t + C·e−3t
Початкова умова
3 = 1,2 + C → C = 1,8
Обчисліть
y(1,5) = 1,2·0,4724 + 1,8·0,01111 = 0,5868
Відповідь
y(1,5) = 0,5868
3.Матриці та визначники
Відповідь: det A = 60
Матриці: визначник матриці 2×2 дорівнює ad − bc. Для 3×3 розкладіть за рядком: кожен елемент множиться на визначник матриці 2×2, що залишається після викреслення його рядка і стовпця, зі знаками, що чергуються: + − +. Власні значення λ задовольняють det(A − λI) = 0; для 2×2 це λ² − (слід)·λ + det = 0.
Мінори 2×2 першого рядка
M₁₁ = −20, M₁₂ = −10, M₁₃ = −10
Розклад за рядком
det A = (−4)·(−20) − 3·(−10) + 5·(−10) = 60
Відповідь
det A = 60
4.Матриці та визначники
Відповідь: λ = 2
Матриці: визначник матриці 2×2 дорівнює ad − bc. Для 3×3 розкладіть за рядком: кожен елемент множиться на визначник матриці 2×2, що залишається після викреслення його рядка і стовпця, зі знаками, що чергуються: + − +. Власні значення λ задовольняють det(A − λI) = 0; для 2×2 це λ² − (слід)·λ + det = 0.
Характеристичне рівняння
λ² − (2)λ + (0) = 0
Розв’яжіть
λ = (2 ± √(4))/2 → λ = 0, 2
λ = 2
Відповідь
λ = 2
5.Вектори: скалярний і векторний добутки
Відповідь: W = −60 J
Скалярний добуток:a·b = axbx + ayby + azbz = |a|·|b|·cos θ — скаляр. Він дає кут між двома векторами, cos θ = a·b/(|a|·|b|), і дорівнює нулю, коли вектори перпендикулярні. Скалярна проєкція a на b дорівнює a·b/|b|, а стала сила F на переміщенні d виконує роботу W = F·d.
Переміщення
d = B − A = (−5, 3, 0) − (−3, 2, 4) = (−2, 1, −4) m
Робота
W = F·d = 15·(−2) + 10·1 + 10·(−4) = −60 J
Відповідь
W = −60 J
Від’ємна робота: сила здебільшого діє проти руху.
6.Вектори: скалярний і векторний добутки
Відповідь: Mz = −240 N·m
Векторний добуток:a × b = (aybz − azby, azbx − axbz, axby − aybx) перпендикулярний до обох векторів, а |a × b| = |a|·|b|·sin θ — площа паралелограма, натягнутого на них (площа трикутника — половина). Порядок має значення: b × a = −(a × b). Момент сили F, прикладеної в точці A, відносно точки O дорівнює MO = r × F, де r = A − O.
Радіус-вектор від O до A
r = A − O = (1, 4, 0) − (0, 0, 0) = (1, 4, 0) m
Момент M = r × F
(r × F)x = ryFz − rzFy = 4·(−20) − 0·0 = −80 N·m
(r × F)y = rzFx − rxFz = 0·60 − 1·(−20) = 20 N·m
(r × F)z = rxFy − ryFx = 1·0 − 4·60 = −240 N·m
Потрібна компонента
Mz = −240 N·m
Відповідь
Mz = −240 N·m
7.Інтеграли
Відповідь: I = 2,333
Визначені інтеграли: ∫ₐᵇ f(x) dx — це площа зі знаком між графіком і віссю x від a до b. Знайдіть первісну F (F′ = f) і обчисліть F(b) − F(a). Степеневе правило: ∫xⁿ dx = xⁿ⁺¹/(n + 1). Площа між двома кривими — це ∫(верхня − нижня) dx.
Заміна змінної
u = x² + 1, du = 2x dx
I = ∫12 u2 du
Проінтегруйте й підставте межі
I = [u3/3]12 = (8 − 1)/3 = 2,333
Відповідь
I = 2,333
8.Інтеграли
Відповідь: A = 42,67
Визначені інтеграли: ∫ₐᵇ f(x) dx — це площа зі знаком між графіком і віссю x від a до b. Знайдіть первісну F (F′ = f) і обчисліть F(b) − F(a). Степеневе правило: ∫xⁿ dx = xⁿ⁺¹/(n + 1). Площа між двома кривими — це ∫(верхня − нижня) dx.
Точки перетину
0,5x2 = 4x → x = 0, x = 8
Інтегруйте верхню мінус нижню
A = [2x2 − 0,1667x3]08 = 42,67
Відповідь
A = 42,67
9.Диференціальне числення функцій багатьох змінних
Відповідь: |∇f| = 19,42
Градієнт: ∇f = (fx, fy) вказує напрямок найшвидшого зростання, а |∇f| — найбільша швидкість зміни. Похідна за напрямом v дорівнює Duf = ∇f·u з одиничним вектором u = v/|v|. Дотична площина в точці (a, b): z = f(a, b) + fx(a, b)(x − a) + fy(a, b)(y − b); вона дає лінійне наближення f поблизу цієї точки. Правило ланцюга: dz/dt = fx·dx/dt + fy·dy/dt.
Частинні похідні
fx = −4xy + 15x² − 3y → fx(−1, 1) = 16
fy = −2x² − 12y² − 3x → fy(−1, 1) = −11
Довжина градієнта
|∇f| = √(16² + (−11)²) = 19,42
Відповідь
|∇f| = 19,42
10.Диференціальне числення функцій багатьох змінних
Відповідь: I = 0,4207
Критичні точки та подвійні інтеграли: критична точка має fx = fy = 0. Тест другої похідної з D = fxxfyy − fxy²: D > 0 і fxx > 0 — локальний мінімум, D > 0 і fxx < 0 — локальний максимум, D < 0 — сідлова точка, а D = 0 нічого не вирішує. Для подвійного інтеграла по довільній області нехай внутрішні межі будуть кривими, що обмежують область; для кругів і секторів використовуйте полярні координати, x = r cos θ, y = r sin θ і dA = r dr dθ (не забудьте множник r).
Область
0 ≤ y ≤ x, 0 ≤ x ≤ 1
Змінений порядок
I = ∫01 ∫0x cos(x²) dy dx = ∫01 x·cos(x²) dx
Підстановка u = x²
I = [sin(x²)/2]01 = 0,4207
Відповідь
I = 0,4207
11.Послідовності та ряди
Відповідь: R = 2
Збіжність: якщо члени не прямують до 0, ряд розбігається (необхідна умова збіжності, ознака n-го члена). Σ1/kᵖ збігається лише за p > 1, а Σrᵏ лише за |r| < 1. Порівнюйте ряд з одним із них, коли його члени для великих k поводяться як вони. Ознака Даламбера: L = lim |ak+1/ak|; ознака Коші: L = lim |ak|1/k. L < 1 — збігається, L > 1 — розбігається, L = 1 нічого не вирішує. Степеневий ряд Σck(x − x₀)ᵏ збігається для |x − x₀| < R, де R = lim |ck/ck+1|; знакозмінний ряд із членами, що спадають до 0, збігається.
Коефіцієнти
ck/ck+1 = (1/(1/2))·(k + 2)/(k + 1) → 2
Радіус
R = 2
Відповідь
R = 2
Ознака Даламбера нічого не каже в двох кінцевих точках; їх треба перевіряти окремо.
12.Послідовності та ряди
Відповідь: c₂ = −0,03125
Многочлени Тейлора: поблизу x = a гладка функція наближається многочленом Pₙ(x) = f(a) + f′(a)(x − a) + f″(a)(x − a)²/2! + … + f⁽ⁿ⁾(a)(x − a)ⁿ/n!; для a = 0 це многочлен Маклорена. Стандартні ряди: eˣ = Σxᵏ/k!, sin x = x − x³/3! + x⁵/5! − …, cos x = 1 − x²/2! + x⁴/4! − …, ln(1 + x) = x − x²/2 + x³/3 − …, 1/(1 − x) = Σxᵏ. Оцінка похибки Лагранжа: |f(x) − Pₙ(x)| ≤ M·|x − a|ⁿ⁺¹/(n + 1)!, де M — найбільше значення |f⁽ⁿ⁺¹⁾| між a і x.
Похідна f⁽²⁾
f⁽²⁾(x) = −1/x²
Коефіцієнт
c₂ = f⁽²⁾(4)/2! = −1/(4²·2) = −0,03125
c₂ = −0,03125
Відповідь
c₂ = −0,03125
13.Перетворення Лапласа
Відповідь: f(0.3) = 0,4244
Перетворення Лапласа: F(s) = ∫₀∞ f(t)·e−st dt перетворює похідні на множення на s: ℒ{f′} = sF(s) − f(0), ℒ{f″} = s²F(s) − s·f(0) − f′(0). Стандартні пари: 1 ↔ 1/s, e−at ↔ 1/(s + a), t·e−at ↔ 1/(s + a)², sin ωt ↔ ω/(s² + ω²), cos ωt ↔ s/(s² + ω²), а зсув s → s + σ множить оригінал на e−σt. Щоб знайти оригінал раціональної F(s), розкладіть її на простіші дроби: коефіцієнт простого полюса p дорівнює A = [(s − p)·F(s)] при s = p. Теорема про кінцеве значення: f(∞) = lims→0 s·F(s), справедлива лише тоді, коли всі полюси s·F(s) лежать у лівій півплощині. Теорема про початкове значення: f(0⁺) = lims→∞ s·F(s).
Перетворення Лапласа: F(s) = ∫₀∞ f(t)·e−st dt перетворює похідні на множення на s: ℒ{f′} = sF(s) − f(0), ℒ{f″} = s²F(s) − s·f(0) − f′(0). Стандартні пари: 1 ↔ 1/s, e−at ↔ 1/(s + a), t·e−at ↔ 1/(s + a)², sin ωt ↔ ω/(s² + ω²), cos ωt ↔ s/(s² + ω²), а зсув s → s + σ множить оригінал на e−σt. Щоб знайти оригінал раціональної F(s), розкладіть її на простіші дроби: коефіцієнт простого полюса p дорівнює A = [(s − p)·F(s)] при s = p. Теорема про кінцеве значення: f(∞) = lims→0 s·F(s), справедлива лише тоді, коли всі полюси s·F(s) лежать у лівій півплощині. Теорема про початкове значення: f(0⁺) = lims→∞ s·F(s).
Передатна функція
G(s) = Y(s)/U(s) = (2s + 3)/(s² + 7s + 6)
Простіші дроби
s² + 7s + 6 = (s + 1)(s + 6)
A = 0,2, B = 1,8
Імпульсна характеристика
g(t) = 0,2·e−t + 1,8·e−6t
g(0,25) = 0,5574
Відповідь
g(0,25) = 0,5574
15.Згортка та лінійні стаціонарні системи
Відповідь: D = 5 s
Неперервна згортка: y(t) = ∫ x(τ)·h(t − τ) dτ. Відобразіть h дзеркально, посуньте її в положення t та проінтегруйте добуток частин, що перекриваються. Для причинних сигналів інтеграл береться від 0 до t. Корисні результати: площа y дорівнює площі x, помноженій на площу h; якщо x триває від t₁ до t₂, а h — від t₃ до t₄, то y триває від t₁ + t₃ до t₂ + t₄. Для h(t) = e−atu(t) і східчастого сигналу висотою A маємо y(t) = (A/a)(1 − e−at).
Початок і кінець
tstart = 1 + 2 = 3 s
tend = 2 + 6 = 8 s
Відповідь
D = 5 s
Відповідь
D = 5 s
16.Згортка та лінійні стаціонарні системи
Відповідь: φ = −71,57 °
Імпульсна характеристика та ряд Фур’є: імпульсна характеристика h(t) повністю описує лінійну стаціонарну систему: для y′ + a·y = b·x вона має вигляд h(t) = b·e−atu(t), а для y[n] = a·y[n − 1] + b·x[n] — h[n] = b·aⁿu[n]. Синусоїда cos ωt проходить із коефіцієнтом підсилення |H(jω)| і фазою ∠H(jω), де H — перетворення Фур’є функції h. Періодичний сигнал є сумою гармонік на частотах k/T: прямокутна хвиля ±A має лише непарні гармоніки з амплітудами 4A/(kπ), трикутна хвиля з піком A має 8A/(π²k²), а послідовність імпульсів висотою A з коефіцієнтом заповнення D має середнє значення A·D і гармоніки (2A/(kπ))·|sin(kπD)|.