Конституційне право: тренувальні питання з поясненнями

1Що таке конституційне право

Конституційне право створює державу. Воно визначає, хто ухвалює закони, хто керує, хто судить і які обмеження захищають особу від усіх трьох.

Більшість норм міститься в конституції. Кодифікована конституція збирає основні норми в одному писаному документі, як у Нідерландах, Німеччині та Сполучених Штатах.

Сполучене Королівство має переважно некодифіковану конституцію. Її норми розподілені між актами парламенту, судовими рішеннями, королівською прерогативою та неправовими конвенціями.

Жорстку конституцію можна змінити лише за особливою процедурою. Наприклад, для зміни конституції Нідерландів потрібні пропозиція, нові вибори й потім більшість у дві третини в обох палатах (стаття 137).

Державна влада поділена між трьома гілками. Це поділ влади:

• Законодавча влада (парламент) ухвалює закони.
• Виконавча влада (уряд, міністри, публічні органи) їх виконує.
• Судова влада (суди) вирішує спори й застосовує право незалежно від двох інших.

У парламентській системі, як у Великій Британії чи Нідерландах, уряд залежить від довіри парламенту. У президентській системі, як у США, голову виконавчої влади обирають окремо.

2Основні принципи

Верховенство права. Усі, зокрема й уряд, підпорядковані закону. Публічний орган потребує правової підстави для своїх дій, особливо коли втручається в права.

Класичний приклад — справа Entick v Carrington: посадовці обшукали будинок письменника за ордером, який жоден закон не дозволяв міністру видавати. Обшук був незаконним.

Суверенітет парламенту (Велика Британія). За Дайсі, парламент може ухвалити або скасувати будь-який закон, і жоден орган не може скасувати акт парламенту.

• Парламент не може зв’язати своїх наступників: пізніший акт мовчазно скасовує суперечливий ранніший (Ellen Street Estates).
• «Конституційні закони», такі як Закон про права людини, можна скасувати лише прямо, а не мовчазно (Thoburn).
• Суди не перевіряють, чи парламент дотримався власних процедур (Pickin v British Railways Board).
• Коли Велика Британія була в ЄС, суди відмовлялися застосовувати акт, що суперечив праву ЄС (Factortame).

Конституційні конвенції — це неправові правила політичної практики, які вважаються обов’язковими. Приклади: міністерська відповідальність і конвенція Сьюела щодо переданих повноважень. Суди визнають конвенції, але не забезпечують їх виконання (Miller, 2017).

Королівська прерогатива — це сукупність повноважень Корони, визнаних загальним правом, а не створених законом. Її використання підлягає судовому перегляду (GCHQ), і її не можна застосовувати, щоб змінити закон або перешкодити парламенту (Miller, 2017 і 2019).

3Права людини та судовий перегляд

Судовий перегляд дає судам змогу перевіряти, чи законно діють публічні органи. Він розглядає, як ухвалено рішення, а не чи було воно найкращим. У справі GCHQ лорд Діплок назвав три підстави:

• Незаконність: орган неправильно зрозумів свої повноваження або перевищив їх, використав їх з неналежною метою чи знехтував істотною обставиною.
• Ірраціональність: нерозумність за Wednesbury, тобто рішення настільки нерозумне, що жоден розумний орган не міг би його ухвалити.
• Процесуальна неналежність: несправедлива процедура, наприклад відсутність можливості відповісти (Ridge v Baldwin) або очевидна упередженість (Porter v Magill).

Заявник повинен мати достатній інтерес і діяти негайно, у будь-якому разі протягом трьох місяців.

Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) була створена в межах Ради Європи, а її дотримання забезпечує Європейський суд з прав людини в Страсбурзі. Вона містить два види прав:

• Абсолютні права не допускають жодного втручання чи відступу, наприклад заборона катувань і нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження (стаття 3).
• Умовні права (статті 8–11: приватне життя, релігія, вираження поглядів, зібрання) можна обмежити, якщо обмеження передбачене законом, має легітимну мету й необхідне в демократичному суспільстві.

«Необхідність» перевіряють за допомогою пропорційності: захід переслідує легітимну мету, є придатним, не виходить за межі необхідного та забезпечує справедливий баланс. Держави мають певну свободу розсуду — межу розсуду.

Закон про права людини 1998 року (Велика Британія) вводить Конвенцію в право Сполученого Королівства:

• Розділ 3: суди тлумачать законодавство відповідно до прав за Конвенцією, наскільки це можливо (Ghaidan v Godin-Mendoza).
• Розділ 4: якщо це неможливо, вищий суд може винести декларацію про несумісність. Акт залишається чинним; парламент або міністр вирішує, чи змінювати його.
• Розділ 6: публічному органу заборонено діяти всупереч правам за Конвенцією.

4Метод розв’язання казусу

Більшість казусів запитують, чи законно діяв публічний орган або чи було порушено право. Дотримуйтеся такого порядку:

1. Визначте особу, що ухвалила рішення, і джерело її повноважень: акт, делеговане законодавство чи прерогатива.
2. Перевірте основи: чи це публічний орган (або орган із публічними функціями), чи має заявник достатній інтерес і чи подано позов вчасно.
3. Підстави судового перегляду: незаконність, ірраціональність, процесуальна неналежність. Додайте легітимні очікування, якщо чітку обіцянку було порушено.
4. Права людини: яка стаття зачіпається? Якщо вона абсолютна, будь-яке втручання є порушенням. Якщо умовна, перевірте передбаченість законом, легітимну мету й пропорційність.
5. Засіб захисту: скасування рішення, декларація або, за HRA, тлумачення за розділом 3 чи декларація за розділом 4, якщо проблема в акті.
6. Завершіть одним реченням і назвіть провідну справу для кожного кроку, на який ви спиралися.

5Розв’язаний приклад

Прочитайте обставини, а потім відкривайте кроки по одному. Спершу спробуйте самі дійти кожного висновку.

6Типові помилки

• Думати, що британська декларація про несумісність скасовує акт. Це не так; акт залишається чинним.
• Вважати кожне право умовним. Стаття 3 абсолютна: жоден публічний інтерес не може виправдати катування чи нелюдське поводження.
• Стверджувати, що суди забезпечують виконання конвенцій. Вони їх визнають, але конвенції — це політичні, а не правові норми.
• Використовувати судовий перегляд, щоб запитувати, чи було рішення мудрим. Він запитує, чи було воно законним, раціональним і справедливим.
• Плутати дві нідерландські статті. Стаття 120 забороняє судам перевіряти акти на відповідність Конституції; стаття 94 дозволяє їм не застосовувати закони, що суперечать положенням договорів, обов’язковим для всіх.
• Забувати, що ЄКПЛ належить до Ради Європи, а не до Європейського Союзу.

7Як виглядають екзаменаційні запитання

• Легкий: ключові терміни та факти. Наприклад: три гілки влади, що означає верховенство права, яка стаття ЄКПЛ захищає яке право.
• Середній: застосування понять. Сценарій про підставу судового перегляду, умовне право, суверенітет парламенту або Закон про права людини, де ви обираєте правильний результат.
• Складний: факти провідної справи (Entick v Carrington, Miller, Anisminic, Urgenda, Soering…), де ви обираєте, що вирішив суд і чому.

Перш ніж читати варіанти, визначте, який принцип перевіряє питання: суверенітет, верховенство права, підставу перегляду чи право за Конвенцією. Хибні варіанти часто запозичують правильну норму з іншої системи, наприклад британський засіб захисту у відповіді на нідерландське питання.