Право ЄС: тренувальні питання з поясненнями

1Що таке право ЄС

Європейський Союз — це союз держав-членів, які передали частину своїх повноважень спільним інституціям. Право ЄС — це право, яке ці інституції створюють, і Договори, на основі яких вони працюють.

Воно впливає на повсякденне життя: ви можете працювати в іншій державі-члені, купувати з неї товари без мита та спиратися на норми ЄС про захист споживачів і рівну оплату праці у своєму національному суді.

Після Лісабонського договору (2009) ЄС ґрунтується на двох Договорах: Договорі про Європейський Союз (TEU) і Договорі про функціонування Європейського Союзу (TFEU). Хартія основних прав має таку саму юридичну силу, як Договори.

Основні інституції та їхні завдання:

• Європейська комісія: пропонує більшість нового законодавства й забезпечує виконання права ЄС державами-членами. Один комісар від кожної держави-члена.
• Рада ЄС: міністри урядів держав-членів. Вона ухвалює законодавство, часто кваліфікованою більшістю.
• Європейський парламент: безпосередньо обирається громадянами. За звичайною законодавчою процедурою він має рівну з Радою роль.
• Європейська рада: глави держав або урядів. Вона визначає політичний напрям, але не ухвалює законів.
• Суд Європейського Союзу (CJEU), у Люксембурзі: Суд та Загальний суд. Він тлумачить право ЄС і переглядає акти інституцій.

ЄС може діяти лише в межах повноважень, наданих йому Договорами (надання компетенції, стаття 5(2) TEU). Поза своєю виключною компетенцією він діє лише тоді, коли мету не можуть належно досягти держави-члени (субсидіарність).

2Джерела, верховенство та пряма дія

Стаття 288 TFEU перелічує правові акти інституцій, відомі як вторинне право:

• Регламент: обов’язковий у повному обсязі й безпосередньо застосовний у всіх державах-членах. Національний закон не потрібен.
• Директива: обов’язкова щодо результату, якого слід досягти. Кожна держава-член повинна імплементувати її в національне право до встановленого строку.
• Рішення: обов’язкове в повному обсязі, а для адресатів — якщо воно їх називає.
• Рекомендації та висновки: необов’язкові.

Верховенство (примат). Право ЄС має перевагу над суперечливим національним правом, зокрема й над національними конституціями (Costa v ENEL; Internationale Handelsgesellschaft).

Національний суд, що стикається з колізією, повинен сам відмовитися від застосування національної норми, не чекаючи парламенту чи конституційного суду (Simmenthal).

Пряма дія. Положення ЄС, яке є чітким, точним і безумовним, створює права, які особи можуть захищати в національних судах (Van Gend en Loos). Статті Договорів можуть мати вертикальну дію (проти держави) і горизонтальну дію (проти приватних осіб), як у питанні рівної оплати праці у справі Defrenne.

Директиви мають особливі обмеження:

• Вони можуть мати пряму дію лише після спливу строку імплементації (Ratti).
• Вони мають лише вертикальну пряму дію: на них можна посилатися проти держави або її емануації (Foster v British Gas), але не проти приватної особи (Faccini Dori).
• Непряма дія: національні суди повинні тлумачити національне право якнайбільше відповідно до директиви (Von Colson, Marleasing).
• Відповідальність держави: держава-член повинна відшкодувати збитки за достатньо серйозне порушення права ЄС, що спричинило втрати, наприклад за неімплементацію директиви (Francovich, Brasserie du Pêcheur).

3Суд і єдиний ринок

Три процедури в Суді Європейського Союзу трапляються в більшості іспитів:

• Преюдиціальний запит (стаття 267 TFEU): національний суд запитує Суд Європейського Союзу, як тлумачити право ЄС або чи є акт ЄС чинним. Суди останньої інстанції зобов’язані звертатися, якщо відповідь не очевидна й не з’ясована раніше (CILFIT). Лише Суд Європейського Союзу може визнати акт ЄС недійсним (Foto-Frost).
• Провадження про порушення (стаття 258 TFEU): Комісія подає державу-члена до суду. Етапи: лист про офіційне повідомлення, вмотивований висновок, передача до Суду. Далі можуть бути штрафи за статтею 260.
• Позов про скасування (стаття 263 TFEU): оскарження акта ЄС протягом двох місяців. Приватні заявники повинні мати прямий та індивідуальний інтерес (Plaumann) або лише прямий інтерес щодо регуляторного акта без виконавчих заходів.

Внутрішній ринок ґрунтується на чотирьох свободах: вільному русі товарів, осіб, послуг і капіталу.

Товари. Стаття 30 TFEU забороняє мито й збори, що мають рівнозначну дію. Стаття 110 забороняє дискримінаційне оподаткування імпорту. Стаття 34 забороняє кількісні обмеження імпорту та заходи, що мають рівнозначну дію (MEQR).

• Dassonville: MEQR — це будь-яке торговельне правило, здатне перешкоджати торгівлі між державами-членами, прямо чи опосередковано, фактично чи потенційно.
• Cassis de Dijon: товари, законно продані в одній державі-члені, мають прийматися в інших (взаємне визнання), якщо тільки обов’язкова вимога, як-от захист споживачів, не виправдовує правило.
• Keck: умови продажу (коли і де продають товари) виходять за межі статті 34, якщо застосовуються до всіх торговців і однаково впливають на вітчизняні та імпортні товари.
• Стаття 36 допускає виправдання, як-от суспільна мораль, громадська безпека й здоров’я. Суто економічні цілі, як-от захист національної промисловості, не приймаються ніколи.

Особи та послуги. Стаття 45 захищає працівників: кожного, хто виконує справжню, фактичну роботу під керівництвом за винагороду (Lawrie-Blum, Levin). Стаття 49 охоплює заснування, а стаття 56 — транскордонні послуги.

Конкуренція. Стаття 101 TFEU забороняє антиконкурентні угоди між підприємствами. Стаття 102 забороняє зловживання домінуючим становищем. Стаття 107 забороняє більшість державної допомоги.

4Метод розв’язання казусу

Більшість казусів запитують, чи може особа посилатися на право ЄС у національному суді або чи сумісна національна норма з Договорами.

1. Визначте положення ЄС і його тип: стаття Договору, регламент чи директива.
2. Пряма дія: чи є воно чітким, точним і безумовним? Для директиви: чи минув строк імплементації?
3. Хто відповідач? Держава чи емануація держави (вертикальна дія), чи приватна особа (горизонтальна)? Директиви діють лише вертикально.
4. Якщо пряма дія не спрацьовує: спробуйте непряму дію (тлумачити національне право відповідно до права ЄС), потім відповідальність держави (Francovich).
5. Для норми єдиного ринку: яка свобода зачіпається, чи є обмеження, чи можна його виправдати (підстави Договору або обов’язкові вимоги) і чи воно пропорційне?
6. Процедура: чи повинен національний суд направити преюдиціальний запит? Завершіть одним реченням із провідними справами.

5Розв’язаний приклад

Прочитайте обставини, а потім відкривайте кроки по одному. Спершу спробуйте самі дійти кожного висновку.

6Типові помилки

• Надавати директиві горизонтальну пряму дію проти приватної особи. Натомість використовуйте непряму дію або відповідальність держави.
• Посилатися на директиву до спливу строку її імплементації.
• Плутати Раду ЄС (міністри, ухвалює закони), Європейську раду (глави урядів, політичний напрям) і Раду Європи (окрема організація, яка створила ЄКПЛ).
• Думати, що національний суд може визнати акт ЄС недійсним. Лише Суд Європейського Союзу може (Foto-Frost).
• Приймати економічну мету, як-от захист національних виробників, як виправдання за статтею 36.
• Забувати, що Хартія зобов’язує держави-члени лише тоді, коли вони імплементують право ЄС (стаття 51).

7Як виглядають екзаменаційні запитання

• Легкий: ключові терміни та факти. Наприклад: яка інституція пропонує законодавство, що таке регламент чи директива, яка стаття TFEU охоплює яку свободу.
• Середній: застосування понять. Сценарій про верховенство, пряму дію, преюдиціальний запит, торговельне обмеження чи право конкуренції, де ви обираєте правильний результат.
• Складний: факти провідної справи (Van Gend en Loos, Francovich, Keck, Plaumann, Zambrano…), де ви обираєте, що вирішив Суд і чому.

Вивчіть номери статей, що трапляються найчастіше: 4(3) і 50 TEU; 30, 34, 36, 45, 49, 56, 101, 102, 258, 263, 267 і 288 TFEU. Багато легких запитань лише перевіряють, чи пов’язуєте ви правильний номер із правильним правилом.